Першоджерело www.narodnaosvita.kiev.ua

Актуальність проблеми. Процес становлення медіаосвіти пов’язують із діяльністю ЮНЕСКО:  уперше термін  було вжито на спільному засіданні представників ЮНЕСКО й Міжнародної ради з кіно та телебачення в 1973 році. Зокрема, у прийнятих документах зазначалося, що медіаосвіта – це навчання теорії та практики опанування сучасними мас-медіа (друкованими, графічними, звуковими, візуальними тощо) і різними технологіями. Сучасна педагогіка поступово відмовляється від повного педагогічного керування процесом навчання, де учень є об’єктом впливу, й спрямовується до системи стимулювання самостійної пізнавальної діяльності школярів, створення умов для їхньої творчості та співробітництва. Тому медіаосвітні процеси в більшості національних освітніх систем інтенсивно виявляють себе.

Із останніх десятиліть ХХ століття медіаосвітній рух у російській науці характеризується інтенсивністю. Набирає обертів  процес розвитку медіаграмотності й в Україні [1].

Мета роботи – розгляд питання розвитку медіакомпететності і критичного мислення педагогів у контексті загальних проблем медіаосвіти й медіаграмотності.

Виклад основного  матеріалу. Медіапедагогіка як спеціальний напрям у педагогічній науці [5-7]. У 60-і роки ХХ століття в педагогіці провідних країн світу (Велика Британія, США, Австралія, Канада, Франція, Німеччина) сформувався специфічний напрям – медіаосвіта, покликана допомогти суб’єктам навчання адаптуватися у світі медіакультури, опанувати мову ЗМІ, навчатися аналізувати медіатексти. Нині медіаосвіта розглядається як напрям у сфері освіти, який досліджує закономірності впливу ЗМІ на особистість, вплив різних видів інформації на навчання й виховання учнів, студентів, інших суб’єктів навчання, а також їхню готовність застосовувати нові технічні засоби у практичній діяльності.

Термінологічна довідка. Неоднозначність взаємодії медіа та освіти  віддзеркалюється у складній системі понять. Зазвичай, не лише окремі наукові школи, а й учені-дослідники пропонують свої варіанти формулювання таких ключових понять, як “медіаосвіта”, “медіакультура”, “медіаграмотність” [3; 7]. Розглядуваний термін походить від латинського medium (засіб зв’язку, посередник), media (засоби зв’язку, посередники). Сьогодні він синонімічно вживається у значенні ЗМІ (друковані видання, фото, радіо, телебачення, Інтернет, кіно тощо). В осмисленні сутності цього поняття практично різнотлумачень немає; щодо визначення ключових складників медіаосвіти, важливих для неї понять – їх із розвитком медіаосвіти достатньо [7].

У більшості англомовних країн поняття медіаосвіти до кінця ХХ століття частіше тлумачилося як медіаграмотність. У твердженнях британського медіапедагога К.Базелгетта [6] йдеться про шість ключових понять медіаосвіти:  агентство медіа, категорія медіа, технологія медіа, медіа- аудиторія, мова медіа та медійна репрезентація.

Значним у розвитку західноєвропейської теорії медіаосвіти визнано вплив британського дослідника Л.Мастермана [6]. Він уперше акцентував увагу не лише на способах розвитку критичного мислення як на цілях медіаосвіти, а й винайшов термін “критична автономія” для позначення виховних завдань цього педагогічного напряму.

Надалі наукові школи почали все більше розмежовувати поняття “медіаосвіта” й “медіаграмотність”, перше визнаючи як більш широке, а друге – як таке, що більшою мірою пов’язане зі здатністю опановувати медійні технічні засоби у сфері життєдіяльності, зокрема – в освіті.

Термінологія західних і російських дослідників медіаосвіти вперше була систематизовано представлена на сторінках видання “Мистецтво і освіта” у 2000 році [3]. Ґрунтовна довідкова праця була видана 2004 року за редакції І. Романовського [3]. 2009 року російським ученим О. Федоровим [7] презентовано словник термінів із медіаосвіти, медіапедагогіки, медіаграмотності, медіакомпететності.

Тож термінологічна частина досліджень у галузі медіаосвіти вже напрацьована й достатньо представлена науковому світу.

Зарубіжні наукові концепції у сфері медіаосвіти. Усвідомлюючи масштабність подібних концепцій, у межах публікації зупинимося на найбільш значущих із них.         Так, найавторитетнішими вважаються праці Л. Майстермана [5] як медіапедагога і теоретика медіа. Ученим визнано такі чинники важливості використання медіаосвітніх  технологій: а) насиченість сучасного суспільства засобами масової інформації; б) ідеологічний вплив медіа на аудиторію; в) інтенсивність проникнення медіа у процеси демократизації суспільного життя; г) зростання значення візуальних засобів комунікації в різних сферах; ґ) прогностичність освіти як її основна цінність тощо.

О. Федоров [6] слушно акцентує увагу на тому, що в останні десятиліття вчений світ насамперед звертає увагу саме на морально-демократичний чинник медіаосвіти. Це зближує різні наукові концепції медіаосвіти з поняттям інформаційної культури людини та навіть культури як діалогічної природи людини.

Значущими для розроблення питання були такі наукові концепції: школи розвитку особистості на матеріалі аудіовізуальних художніх медіатекстів Ю. Усова (70–90-і рр. ХХ ст.); шкільної медіаосвіти, інтегрованої в базову, Л. Зазнобіної (90-і рр. ХХ ст.); медіаосвіти як культурологічного явища О. Федорова (після 90-х рр. ХХ ст.); медіакультури та медіапедагогіки [1].

В останні десятиліття    тематичні наукові дослідження концентруються навколо питань підготовки юного покоління до життя в епоху інформаційного “вибуху” й важливості медіаосвіти педагогічних працівників, розвитку їхньої медіакомпететності. Таким, для прикладу, є висновок результатів соціологічного дослідження, проведеного 2001 року ЮНЕСКО: “Нагальна необхідність, виявлена нами – організація медіаосвіти педагогів, як на рівні навчання майбутніх педагогів, так і на рівні підвищення кваліфікації педагогів” [6, с. 9].

Зразки і результати досліджень останніх десятиліть в Україні. Процес адаптації світових наукових концепцій в Україні пройшов кілька етапів і концентрувався здебільшого навколо вивчення питань медіаграмотності  особистості, розвитку її аудіовізуальної культури [2]. Так, у 90-і рр. ХХ ст. була створена Асоціація діячів кіноосвіти (фундатор – Г.Полікарпова); 2008 року вона перейменована в Асоціацію діячів кіноосвіти і медіапедагогіки України. Авторський курс дослідниці є базовою програмою для підготовки медіа педагогів.

Натепер наявна окрема спеціальність “Кінознавець. Викладач основ кіномистецтва”, пропонована КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого. Тож медіаосвіта в осмисленні цієї наукової школи є способом естетичного розвитку особистості засобами аудіовізуальної культури (Г. Полікарпова, О. Мусієнко, О. Куценко та ін.).

Інший напрям – це медіадидактика як система впорядкованих знань про організацію навчально-виховного процесу із використанням масово-комунікаційних матеріалів [2]. Цю наукову школу очолює Г.Онкович. Зазначені дослідження виходять за межі учнівської аудиторії й концентруються навколо ідеї медіаграмотності дорослих. Зокрема, Г.Онкович впродовж останніх років активно вивчає питання медіанавчання освітян із використанням комплексу ресурсів Вікіпедії.

Найбільш сучасні дослідження пов’язані зі спробами пов’язати питання медіаосвіти з журналістикою  (Б. Потятинник і Н. Габор) [2]. Це дало поштовх введенню спеціальних навчальних курсів, спрямованих на формування в майбутніх журналістів професійної здатності до використання ЗМІ, осмислення їхньої ролі в ідеологічному вихованні аудиторії.

Ми також вважаємо педагогічну спільноту вагомим чинником формування свідомості юного покоління, тому медіакомпететність і медійну критичність визнаємо важливими якісними результатами й характеристиками навчання як майбутніх педагогів, так і педагогів-практиків у системі післядипломної педагогічної освіти. В основі цього твердження – зміст дефініції, запропонованої О. Федоровим: “Медіакомпетентність особистості – це сукупність її мотивів, знань, умінь, комплексу здатностей, які сприяють вибору, використанню, критичному аналізу, оцінці та передаванню медіатекстів у різних  видах, формах і жанрах, аналізу складних процесів функціонування медіа в соціумі” [7, с. 26]. Зміст цього визначення ґрунтується на результатах експериментальної діяльності автора, пов’язаної зі створенням навчальних курсів для майбутніх педагогів у вищих навчальних закладах, організацією освітнього медіапростору в навчальних закладах м. Таганрогу (для прикладу, підготовка і видання “Літературного МЕДІАСВІТУ” в експериментальних навчальних закладах).

Інтерпретація результатів. Їх теоретичне значення та прикладне застосування. В умовах діяльності обласного закладу післядипломної педагогічної роботи наскрізна медіаосвіта вже ввійшла у практику роботи з освітянами. Протягом кількох років реалізуються комплексні підходи до осмислення медіаосвіти як використання аудіовізуальних засобів навчання на курсах і під час науково-методичних заходів, інтелектуальних конкурсів та олімпіад; інноваційної освітньої діяльності (зокрема, на базі дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів щойно завершився Всеукраїнський науковий проект із медіаосвіти під кер. Б. Найдьонової); наскрізне осмислення “загальних мас-медійних просвітніх цілей” у системі ППО.

Форми організації медіаосвіти педагогів, які пропонуються, є такими:

• очні й дистанційні навчальні заняття соціально-гуманітарного, професійного й фахового змісту з демонструванням способів і умов використання медійних технологій навчання (лекції як віртуальні екскурсії, заняття-презентації, ситуативне моделювання, практична робота з аудіовізуальними текстами тощо);
• розроблення педагогами ЕНМК і віртуальних освітніх курсів, зокрема – для реалізації дистанційного (індивідуального) навчання дітей;
• робота методистів із хмарно орієнтованими технологіями для надання науково-методичної допомоги педагогам;
• навчання педагогічної спільноти за освітніми проектами (Вікі-тренінги,  Вчителі в он-лайні, Розумники тощо).

Проводяться навчальні заняття за темами медійного спрямування:

а) у змісті соціально-гуманітарного модуля:

• ЗМІ, освіта та особливості релігійних процесів у сучасній Україні;
• Розвиток освіти на засадах демократії та забезпечення прав людини в Україні. Гендерні стереотипи та гендерна дискримінація;
• Історія України: міфи і реальність;
• Сутність інформаційної війни в умовах інформатизації суспільства;
• Основні поняття медіаграмотності. Медіаграмотність педагогічних і науково-педагогічних працівників;
• Організація та можливості дистанційного навчання.

б) заняття професійного і фахового модулів:

• Хмарні сервіси в освіті. Використання віртуальних Інтернет-систем в освітній діяльності;
• Основи роботи із вчительськими блогами. Основи сайтобудування;
• Здоров’язбережувальні музико-терапевтичні  технології  у профілактиці емоційного та професійного вигорання педагогів;
• Сучасна світова література та медіасередовище: вплив мульт- та кіноекранізацій на сучасного читача;
• Використання аудіо- та відеоматеріалів на заняттях із мови та ін.

У сучасному світі розрізняють дві гілки медіаосвіти: спеціальну й інтегровану. Наведені вище факти здебільшого слугують підтвердженням розвитку інтегрованого підходу до осмислення проблеми медіанавчання педагогів на курсах підвищення фахової кваліфікації. Тож на часі – цілеспрямована робота з педагогами, яка матиме спеціальний, фаховий характер.

Окремі авторські напрацювання у сфері медіаосвіти вчителів-словесників, результатами яких є наукові виступи, статті у збірниках наукових праць, фахових виданнях, участь у медіа-тренінгах, майстер-класах,  тематичних круглих столах тощо привели автора у співпраці з відомим науковцем-методистом О. Ісаєвою до ідеї розроблення спеціальної програми курсового навчання вчителів зарубіжної літератури Київщини з проблеми “Медіаосвітні технології в навчанні зарубіжної літератури у школі” (автори-розробники: Ісаєва О.О., доктор педагогічних наук; Дем’яненко О.О., кандидат педагогічних наук).

Мета фахових курсів із проблеми – розвиток медіакомпететності та критичного мислення вчителів зарубіжної літератури, що забезпечить організацію навчально-творчої діяльності школярів із використанням актуальних медіатекстів, формування здатності осмислення текстів літературних творів у сучасних інформаційно-культурних умовах. Відповідно, проблематика програми курсів зумовила тематику навчальних занять, спецкурсів, пропонованих у навчальному плані:

• Роль медіа в сучасному світі. Основні напрями розвитку сучасної медіаосвіти;
• Національна і мовна політика України;
• Формування сучасного читача засобами медіаосвіти;
• Формування в учнів культури користування глобальною мережею Інтернет;
• Сучасна світова література та медіасередовище;
• Методичні аспекти використання засобів комп’ютерних технологій на заняттях із літератури;
• Креолізований текст на уроках зарубіжної літератури як фактор активізації читацької діяльності. Можливості креолізованого тексту у процесі вивчення зарубіжної літератури;
• Ефективність використання аудіо- та відеоматеріалів із літературного краєзнавства;
• Медіатекст на уроці зарубіжної літератури як засіб навчання і його творчий результат.

Завдання слухачам проблемно-тематичних курсів для самостійної проектної роботи також мають медійний характер:

• Підготувати конспект уроку ЗЛ з використанням медіатекстів;
• Розробити мультимедійну презентацію за однією з тем за шкільною програмою ЗЛ;
• Письмово проаналізувати один із медіатекстів (за власним вибором), який може бути використаний у процесі вивчення зарубіжної літератури;
• Розробити сайт (макет сайту) учителя зарубіжної літератури.

Висновки. Таким чином, потреба формування медійної культури педагога має професійні й суто прагматичні – життєві – мотиви. На наше переконання, в умовах післядипломного навчання педагога це може стати значущим чинником розвитку його творчого потенціалу і професійної мотивації.

Список основних джерел

1. Дем’яненко О.О. Медіаосвіта в сучасній школі / О.О.Дем’яненко // Всесвітня література в школах України. – 2016. – №6. – С. 3–7.
2. Куценко О. Аудіовізуальна культура як основа професійної підготовки журналіста / О. Куценко // Теле- та радіожурналістика. – 2010. – Вип. 9. – Ч. 1. – С. 188–195.
3. Масс медиа : словарь терминов и понятий / И.Романовский. – М. : Издание союза журналистов России, 2004. – 480 с.
4. Медіаосвіта і медіаграмотність [Електронний ресурс] // Академія української преси : портал МБФ. – Режим доступу :  http://medialiteracy.org.ua/index.php.
5. Федоров А.В. Медиаобразование : вчера и сегодня / А.В.Федоров. – М. : Изд-во МОО ВПП ЮНЕСКО “Информация для всех”, 2009. – 234 с.
6. Федоров А.В. Развитие медиакомпетентности и критического
   мышления студентов педагогического вуза / А.В.Федоров. – М. : Изд-во МОО ВПП ЮНЕСКО “Информация для всех”, 2007. – 616 c.
7. Федоров А.В. Словарь терминов по медиаобразованию,
   медиапедагогике, медиаграмотности, медиакомпетентности / А.В.Федоров. –Таганрог : Изд-во Таганрог. гос. пед. ин-та, 2010. – 64 c.